Баборня. Лаюк Мирослав

Марія Василівна, 71-річна вчителька біології, підсумовує своє життя й виправдовує його вагомість тим, що в нім була присутня велика любов, хоч і в далекому минулому. Одначе те кохання, а за ним і решта фактів, стає сумнівним, коли в шафі свого покійного чоловіка-підполковника літня жінка знаходить подвійне дно… Організація клубу юних атеїстів і розслідування факту з’яви Богоматері, дві мертві людини і безліч тварин у формаліні, зйомки у музичному фільмі з популярною співачкою і пошук порозуміння з найріднішими, краса буднів, жах буднів... Це спроба гідно довести всі справи до кінця, знаючи, що вже нічого не можливо виправити. Та чи є місце людяності у глухих кутах?

Передовсім спадає на думку слово «ужасний», яке, занурюючи в правдиву темінь прамови, в чеській означає прекрасний, а в російській — жахливий.

Це справді жахливий, страшний, безжальний, а тому й чудесний роман. Мов якась вишукана онкологічна операція. Мов прадавні каральні практики, коли   катівський протокол був не тільки захопливим видовищем, але й виявом реваншу добра і справедливості.

Ретельний мальовничий аналіз гнилого й садистичного покоління, яке виховало теперішні покоління, любовно передавши їм свою гнилість і паскудство.

Захоплює те, що у випадку Лаюка вони не на того нарвалися. У нього нема ні краплі очікуваного мазохізму. Око за око. Ужасна ясність розуміння того, що таке невідворотність персонального Страшного Суду.

— Тарас Прохасько

Очікував, що буде добре, але не думав, що настільки… Потужний роман… прекрасна мова… і якесь дивовижне поєднання хорошого нахабства молодості з мудрістю і майстерністю зрілого художника.

Усе пронизано любов’ю до землі, людей… Усе якось по-справжньому…

Цій людині є що сказати тим, хто чує не тільки вухами.

— Владислав Троїцький