Кошик
511 відгуків
Надійний продавець Prom.ua
КНИГИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗНО 2020Вибрати книгу
+38 063 0 159 199
Контакти
Книжковий магазин "Країна Book" – Видавнича компанія АРС
+380630159199
+380949940731
+380322538731
Андрій
УкраїнаЛьвівська областьЛьвів
+380630159199
+380630159199
+380630159199

Зараз компанія не може швидко обробляти замовлення та повідомлення, оскільки за її графіком роботи сьогодні вихідний. Ваша заявка буде оброблена в найближчий робочий день.

«Дихай» Анн-Софі Брасм. Уривок з твору

«Дихай» Анн-Софі Брасм. Уривок з твору

***

 

У певні години, коли настає ніч, починає ковзати якась холодна безбарвна тінь. Вона спершу прослизає вздовж головного коридору, а потім пролазить під залізними дверима у невеликий обмежений простір, оточений стінами камери. Щовечора до нас навідується одна й та ж густа тінь — вірна і незмінна. Можна годинами марно дивитися на порожнечу, що раптом огортає світ перед нашими очима, іноді аж до світанку неможливо віднайти жодного орієнтира за електричними ґратами, що оточують двір, у цьому небутті без початку і без кінця. Тут луна важких кроків жінок-охоронців, які покидають нас, позначає початок нашої ночі. Рівно опівночі жоден звук уже не порушує навколишньої тиші. І саме цієї миті кожну з нас огортає однакове відчуття самотності й розгубленості.

У ці години вже ніхто не може заснути. Знаю, що в такому місці неможливо зімкнути очі. Це я збагнула майже відразу, щойно сюди прибула. Дурно ми безперервно вертітимемося на матрацах в’язничних ліжок, хропітимемо, кашлятимемо, говоритимемо вголос, удаючи бездіяльність. Я точно знаю, що в таких місцях, де усамітнення важче, ніж деінде, ночі стають безсонними.

Дехто плаче. Перші тижні ці ридання здавалися мені криками бунту й ненависті. Тут проявляється почуття несправедливості й жалю. Та згодом, щомісяця, кожного року, сльози навчаться мовчати, і врешті стануть цілком нечутні. А втім, вони й надалі існують, вони нікуди не поділися, заякорені у цій тиші, і час ніколи не зможе їх цілком висушити.

Декотрі моляться, навіть якщо збоку здається, що цим жінкам глибоко на все начхати. Коли вони мовчать, то вдають, начебто позбавлені почуттів, та як настає вечір — перші дивляться небові просто у вічі і розмовляють із ним мовою, що знають лише самі. Це єдина рада, яку вони знайшли, щоб утекти від свого жалю.

Інші просто вдовольняються мріями, коли не сплять. Їх переслідують думки про сім’ю, надії, приємну безпечність їхнього попереднього життя, щоб ніби приглушити муки очікування. Тому іноді вони вдають, ніби забувають про своє ув’язнення тут на довгі роки. Одні шкодують, інші ні, а є ще й такі, які з часом зміняться.

Та я достеменно знаю, що кожній із нас забракне сили заснути. Навіть я намагалася, та попри найбільше у світі бажання, не здатна на це.

Тиша — наша терапія. Це вона вчить нас дивитися у минуле, сміливо споглядати свої вчинки і боротися з помилками. Саме вона змушує нас думати і спонукає сумніватися, вона також провадить нас, заспокоює наші тривоги або знову породжує їх, виводить нас із непевності або занурює у безумство. Саме вона звикає до нас таких, якими ми є, вбиває вагу часу, бореться з тими сторонами нас самих, що ми про них хотіли би забути. Так триває, аж поки на світанку в коридорі починають рипіти кроки жінок-охоронців, повідомляючи про початок нового дня, що, зрештою, нічим не відрізнятиметься від інших.

Ось на що схожі наші ночі тут, за ґратами в’язниці.

Я забула все. Радість, безсоромність, байдужість, запахи, тишу, запаморочення образи, барви і звуки, їхні обличчя і тембр голосів, їхню відсутність і усмішки, сміх і сльози, їхнє щастя і нахабство, погорду і потребу любові, смак перших років мого життя.

Та вглибині цієї камери, оповитої пітьмою, у холодній самотності раптом знову виринає минуле. Довге, важке — воно ніби сповідається. Може, для того, щоб стати віч-на-віч із цією миттю. Сьогодні, за цими стінами, у моїй пам’яті уривками виринають різні образи, немов невдалі фотографії з розмитими рухами на них. Насправді ж я нічого не забула, але досі не спромоглася ні про що згадати.

У мене могло бути цілком нормальне життя. Якби я колись прийняла інше рішення, то могла би жити як будь-хто з вас. Та може, насправді це була не зовсім моя помилка: якоїсь миті хтось інший узяв наді мною верх, і я вже не зуміла далі панувати над своїми вчинками. Може. Та я не знаю.

facebook twitter
Інші статті